У мене в підшлунковій залозі утворився камінь. Я став жовтим як лимон. Мене в лікарні прокапували вісім раз, але нічого не допомогло, лише трошки полегшало. Поїхали ми в обласну лікарню у Миколаїв, але там не захотіли за мене браться: той у відпустці, той ще десь.

- Їдьте в Київ або в Одесу, бо у вас іде отруєння організму.

 Поїхали ми в Одесу. Там мене побачили, і кажуть, що нема у них місця. Але тут одного хворого якраз виписали і мене поклали, почали капать. Пройшли ми МРТ, побачили великий камінь, і лікарі взялися за голову. Назначили операцію наступного дня, о дев"ятій ранку, зробили аналізи. А в мене руки трусяться, хвилююсь, переживаю, сильно боявся за наркоз, бо в мене уже був інфаркт. Наташа каже:

- Не хвилюйся, ми у вівторок поїдемо додому, камінь сам вийде. За тебе моляться там дівчата, Галя, Люда, та інші сестри, багато хто. Дзвонять, питають.


  Але було багато важкохворих, і лікар відклав операцію, каже:

- Давайте через два дні.

  Жовтизна у мене не проходить, трусить, я тільки настроївся на операцію, а її відклали. Приїхали з Києва два професора, здорові такі. З інтернами, зайшли. Подивились аналізи, поговорили між собою. Я злякався. А кожного ж дня на півтори тисячі гривень ліків капали. Голова крутиться, ходить не можу... Поставили мені капать сечогінне, пішли часті позиви. Бігаєш туди-сюди, добре що рядом, медсестри знімають крапельниці, знову ставлять.

  Втретє назначили мені операцію, ждемо до завтра. Вночі шахеди літають, їх збивають, не заснеш, ще й сусіди по палаті хроплять, спать не можу. Наташа прийде, сидить, і я сплю вдень. Коли це відчуваю - наче якийсь рух у мене всередині, нижче отут: тир-тир-тир... Щось незвичне відбувається. Кажу медсестрі - щось тут у мене, наче камінь по мочеточнику рухається. Поїхали на УЗІ, подивилися - нема каменя. А завтра ж операція. Нема каменя!

  Я тільки приліг, як пробігає старший лікар: що там таке? Кажу, камінь пропав.

- Як це пропав, ми ж тебе капаємо, готуєм до операції. Кальцій, підтримка.

  Наташа піде щодня в аптеку - півторби за 1300 грн. Каже лікар, а ну давай глянемо на МРТ. Заліз я в ту камеру, подивилися. Питаю, що там? Скільки треба грошей? Який результат?

- Вам це безкоштовно, а процедура коштує 5 700 гр.

Прийшов я, ліг, мене розслабило щось... Тривога пройшла, і я як заснув! Наташа каже, що лікар приходив, казав, що таки нема в тебе там нічого.

- Як це нема нічого? Переколотиться 9 днів, страшно, дивишся на людей з трубками, з пакетами...

  Пробігають ще лікарі, вже втрьох. Не вірять. Кажуть, що в мене в жовчному міхурі бачили камені, давайте виріжемо, раз ми вас підготовили вже. Я відповідаю - ні, поки грім не гряне, мужик не перехреститься.

- Так у вас був здоровий камінь.

  Питаю, а який там вихід? Кажуть, що маленький.

- Ну то хай здоровий там буде, а маленькі самі собою виходять.

  Приносить мені бумагу - ми вас виписуємо. Подзвонив я зятю, прилітає він за нами. Ми попрощалися, подякували персоналу. Це якраз і був вівторок.

  Нам сказали через місяць подзвонить.

  Приїхали, а я не можу повірить що вже дома. Сів на лаву, кіт мене побачив, вискочив мені на руки, я думав, що він мене покусає, так скучив.