Рябошапка Іван Григорович

  Про одного з апостолів євангельського пробудження на півдні України в позаминулому столітті І.Г.Рябошапку, написано чимало на християнських, і не тільки на християнських ресурсах. Десь я прочитав (не пам`ятаю джерела) навіть про імператорський суд над ним. Владика православний звинуватив його у єресі, "совращении православных" та вимагав суворого покарання. Цар сказав Рябошапці:

- Якщо виправдається перед ним - відпущу.
- Можна, я помолюсь Богові?
- Молись.
Той помолився, і задав владикі запитання, на яке той не знав що сказати.
- Можна я помолюсь?- спитав той царя.
- Молись.
  Владика пішов молитися, та й не вертається. Послали за ним - все ще молиться. Так і не повернувся, а на другий день помер. Івана Рябошапку відпустили. Легендарна історія, але цілком у дусі біблійних чудес і апостольських діянь.

  Більшу увагу на життя та служіння Івана Григоровича Рябошапки трапилося звернути через посилання на нього, як автора першого баптистського Статуту, чи віровчення християн-баптистів України, що він "написав од руки". В книзі історика С.П.Савинського "История ЕХБ Украины, России, Белоруссии, 1867-1917", видання 1999 p. на стор.127 приведено "Вероучение украинских баптистов", зокрема вони "чтут только книги Священного Писания (Ветхого и Нового Завета), которые учат, что Богу нужно поклоняться в духе и истине; поклонение же кресту, изображениям святых, Богородицы и даже Христа есть идолопоклонство. Иконы, мощи святых, молитвы святым как ходатаям и молитвы за умерших они отвергали. Отвергали также церковную иерархию и исповедь священникам".

  Мене зацікавив його погляд на церковну ієрархію, яка сьогодні в тому чи іншому вигляді все ж існує в протестантських, і в тому числі баптистських церквах. Рябошапка був далеко не першим, хто відкидав церковну ієрархію на основі вивчення Біблії. Ще за 250 років до реформації Лютера це проголошували в Росії "стригольники", яких повністю знищило православне духовенство (залишилися тільки протоколи їх допитів). Лютер, анабаптисти, конгрегаціоналісти. Та церковні керманичі згодом поверталися під різними назвами, забуваючи що тільки Христос названий в Біблії Головою тіла Церкви, і тільки Він може впоратись зі Своїми дітьми.

  Ознайомившись з життям та служінням Рябошапки І.Г., я засоромився, що живучи всього за 44 км від с.Любомирки, досі не був там, де жив піонер євангельського пробудження на Україні. Памір, Кавказ, Карпати, Північний Урал, бачив, ходив там, навіть Ієрусалим, а на млині, де працював Іван Рябошапка досі не був. Отож, вибравши час, ми з дружиною вирішили побачити все на власні очі та поспілкуватися з братами та сестрами по вірі.



  Їдучи розбитою дорогою, яку ми долали з швидкістю десь 30 км за годину, я уявляв такий собі гарний Молитовний будинок, зібрання душ хоча б з 20, та спільне прославлення Христа в піснях хвали. Думалося й про те, як би все це зразу знайти, довго не розпитуючи в селі, хто де живе, і де той історичний млин.



  Слава Богу, що на в`їзді Господь послав нам таку людину. Майже так, як це трапилося з учнями. "Вот, при входе вашем в город, встретится с вами человек, несущий кувшин воды" (Лук.22:10). Пан Петро прийшов до криниці за водою для корови, і про все мені розповів.



  І ось, нарешті, млин. У нас на Південному Бузі збереглося чимало залишків водяних млинів в набагато кращому стані, але від млина в Любомирці добре збереглась лише ліва направляюча стінка. Права частина, скоріше за все, була зруйнована в часи безбожників саме як історична пам`ятка баптизму, лишилися лише фрагменти.

Водяний млин

  На місці комори - заросша яма, і все інше також заросло бур`янами. Хоча вище, за дамбою, куди приїжджають приймати хрещення з Кропивницького та Помічної, доглянутий пляж і покошена трава.









  На жаль, це все, що нагадувало б про Івана Рябошапку в Любомирці. Чотири роки тому померла остання баптистка Любомирки, один "брат" влаштувався "батюшкою" в приході православної церкви, а та душа, яку в селі вважають "штундою", не знає, чи вона спасенна. Її провідують адвентисти, ми теж поспілкувалися з нею. Заспівали наших християнських пісень, вона нас пригостила, помолились, і ми поїхали додому.

  Останні часи. Воістину "Син Людський, як прийде, чи знайде віру на землі?" (Лук.18:8).

  Окремий цвинтар для християн-баптистів Любомирки - німий свідок тої боротьби, яку з самого початку вело православне духовенство проти Євангельської віри. Не тільки узурпація духовного життя селян, а й контроль громадських місць та місцевої влади за дореволюційних часів. Почалося це не в Любомирці, а з самого того часу, коли князь Володимир загнав у Почайну своїх холопів, похрестив їх руками грецьких місіонерів та й об`явив Київську Русь християнською країною.

  З того часу православна церква мала державну підтримку та в свою чергу підтримувала діючу владу майже завжди. Велика блудниця, одягнута в порфиру та багряницю, з книги Одкровення як дві краплі води схожа на неї.

  Від хрещення немовлят до "зі святими упокой" з цидулкою для апостола Петра в руках, щоб до раю впустив - тотальний контроль над тими, хто називає себе православним. Не дивно, що саме "православна" країна подарувала світові "мировую революцию", "союз воинствующих безбожников", спровокувала другу, та розпочала нинішню третю світову війну. Хоча ніколи не визнавала й не визнає своєї відповідальності за наслідки духовного виховання народу.

  Апофеозом православного вчення, практичним застосуванням його на війні з Україною наразі я б назвав привоз "мощей Дмитра Донського" московськими попами на Лиманський напрямок фронту і як наслідок - розгром, та наступ українських частин, а "святині" православної церкви десь загубились при втечі росіян.

   Але православним попам, мощам та іконам - усе одно вірять.