Той осінній ранок видався сірим та похмурим. З низько повислих хмар мрячило, і ця волога проникала в душу й наповнювала її смутком. Ставало незатишно.
  Поросла лісом долина Південного Бугу довго не хотіла здаваться невмолимому натиску осені. Зелені кольори листя зробились темнішими, але все ще стійко тримались на гіллі.
  І тілько кленові острови піддалися. Вони покрились світлою позолотою, і сяяли самі по собі неначе зсередини. І серед сірої сирості осіннього ранку здавалось, ніби сонячні промені все ж пробились назустріч кленам крізь товщу низько повислих хмар, і освітили їх. Клени сяяли, і, дивлячись на них, на душі ставало по-літньому легко й радісно.
  Чудовий приклад! Чи не так сяє світло Христове в дітях Його серед негараздів та сірості навколишнього світу?