|
|
Порiвняно з попереднiм Основним законом, дiючу Конституцiю можна назвати не кроком, а скорiше стрибком уперед, в лоно свiтової цивiлiзацiї. I народ, що звик до стрибкiв, зрушень, подвигiв та героїзму зовсiм не заперечував проти нового стандарту. Але оскiльки менталiтет стрибками не змiнюється, то i ставлення до нового документу залишилось традицiйно-байдужим: "Про мене... хай собi пишуть..." Але в цьому ставленнi є щось бiльше за iнерцiю мислення. Бо обидвi Конституцiї дуже схожi своїм вiдривом вiд реальностi. Перша - через очевидне iдейне пiдгрунтя, що брало витоки з утопiчного соцiалiзму Оуена, друга - через несприйнятнiсть цивiлiзованих норм для тоталiтарно-витриманого суспiльства з комунiстичним свiтоглядом. Але ж на основi Конституцiї пишуться обов'язковi для всiх закони. Отож з плином часу конституцiйнi вади неминуче втiляться в життя простих українцiв. Чи варто ж чекати, коли достигнуть гiркi плоди закладених в нiй протирiч? Конституцiйний процес мусить бути продовженим.
Автори нової Конституцiї, без сумнiву, теж були носiями комунiстичного свiтогляду. Але, на вiдмiну вiд своїх попередникiв, озброєних найправильнiшою теорiєю, що точно знали, куди iде суспiльство, нинiшнi автори проголосили державну безiдейнiсть, тобто вiдмову вiд будь-якої обов'язкової iдеологiї, що закрiплено в ст.15. Щось на зразок демаршу: або комунiзм, або нiчого. I нiкуди ми тепер не йдемо.
Таке положення пiдриває авторитет самої Конституцiї, оскiльки ставить пiд сумнiв також i закладенi в нiй iдеї. На цей аспект уже звертали увагу юристи-правники (зокрема Вс. Речицький). Але ми поставимо iнше питання: а чи дiйсно Конституцiя України вiдповiдає своїй власнiй вимозi? Наприклад, ст.35 проголошує вiдокремлення церкви вiд держави. Ця норма iсторично виходить з християнського вiровчення, що проголошує: "Цезарю - цезареве, а Боже - Богу" (Мф.21:22). (Хоч iсторiя свiдчить, що серед церковних дiячiв усiх часiв були намагання впливати на державну владу. Сенсу з того було небагато, адже держава - це апарат насильства, а вiра - глибоко особисте, добровiльне явище, на вiдмiну вiд зовнiшньої показної релiгiйностi, яку держава та духовенство могли i намагалася контролювати). В той же час Коран, священна книга iсламу, стверджує, що вiдокремлення релiгiї вiд держави немає (Сурах 2:293). Пiдкреслимо: навiть теоретично, не кажучи вже про практику. Ст.35 та ст.37 у громадському життi стверджують багатопартiйнiсть, натомiсть, згiдно Корану, опозицiйної полiтичної партiї не може бути в принципi (Сурах 4:59). Ст.24 забезпечує рiвнiсть прав чоловiкiв та жiнок, в той час як Коран мiстить цiлу низку протилежних положень: Отож, як бачимо з наведених прикладiв, проголошуючи такi загальновизнанi у цивiлiзованому суспiльствi цiнностi, як вiдокремлення церкви вiд держави, багатопартiйнiсть чи правову рiвнiсть чоловiкiв та жiнок, автори Конституцiї вже стали на Бiблiйнi позицiї. Тепер звернемо увагу на свободу совiстi. В ст.35 записано: "Кожен має право на свободу свiтогляду i вiросповiдання. Це право включає свободу сповiдувати будь-яку релiгiю або не сповiдувати нiякої, безперешкодно вiдправляти одноособово чи колективно релiгiйнi культи i ритуальнi обряди, вести релiгiйну дiяльнiсть." Ця норма наскiльки демократична, що влаштовує геть усiх. Далi накладаються обмеження: "Здiйснення цього права може бути обмежене законом лише в iнтересах охорони громадського порядку, здоров`я i моральностi населення або захисту прав i свобод iнших людей." Звернемо увагу на те, що це обмеження законодавче, адмiнiстративне чи судове. Але не конституцiйне. Тобто, сьогоднi громадянин України має повне право вести релiгiйну дiяльнiсть, скажiмо, публiчно сповiдувати той же iслам - впливову свiтову релiгiю, яка традицiйна для певних корiнних меншин України, права яких окремо захищенi ст.11 Конституцiї. Зокрема, Коран вчить: Крiм того, мусульмани мусять боротися зi своїми ворогами, аж поки вони пiдпорядкуються iсламовi (Сурах 9:5). Мусульмани не можуть дружити з євреями або з християнами (Сурах 5:54). Мусульманин, який змiнить свою вiру, мусить бути вбитий (Сурах 9:12). Тобто дозволений Конституцiєю України iслам заперечує чимало конституцiйних же норм. Таке положення може iснувати хiба що при повному правовому нiгiлiзмi, або ж до того часу, коли хтось не почне домагатися своїх контитуцiйних прав. Послiдовнi i сумлiннi мусульмани мусили б втiлювати в життя це вчення Корану, тим бiльше, що мають на це гарантоване Конституцiєю право. Але чим цi погляди вiдрiзняються вiд "пропаганди вiйни, насильства, розпалювання мiжетнiчної, расової, релiгiйної ворожнечi, посягання на права i свободи людини", що заборонено в ст.37 Конституцiї? Тiльки тим, що остання заборона стосується не релiгiйної, а полiтично-громадської дiяльностi. (Обмеження ст.35 ще слабкiше та неконкретнiше.) Виникає питання: хто ж буде визначати цю грань? Суд? Чи влада? Чи наряд мiлiцiї? Ще цiкавiше питання полягає у тому, що всi цi представники влади по Конституцiї теж мають право на свободу совiстi. Тобто, практично сповiдувати свою особисту вiру. I приймати вiдповiднi рiшення. Як бачимо, недосконалiсть Основного закону цiлком може бути використана для дестабiлiзацiї суспiльства. Iдеологiчна вседозволенiсть - для розповсюдження через ЗМI низьких моральних стандартiв. Недавня ж українська iсторiя свiдчить, що держава не в змозi розпiзнать та захистить громадян вiд впливу Кашпiровських, бiлих братств, Аум Сенрiке. А ще ж є культ сатанiстiв, що теж претендують на статус релiгiйної органiзацiї. Державний атеїзм минулого та брак релiгiйних знань у суспiльствi стає цьому причиною. Що ж чекає нас у майбутньому? Адже що посiємо, те й пожнемо. Як уже повiдомлялося, пiсля вересневих подiй 2001 року американськi законодавцi стали iнтенсивно працювати над вдосконаленням своїх законiв. Україна теж повинна включитиcь в цей процес, не чекаючи закономiрних наслiдкiв недосконалостi нацiонального законодавства. Цитати з Корану наведено по статтi Абдули ал Арабая "Спасiння Америки" http://www.Bible-For-You.org/Publizist/Konstyt.htm
|